Як би дивно це зараз не прозвучало, але Вікінги північного моря це гра про вікінгів… північного моря. Мені завжди здається, що я несу якусь нісенітницю, коли пишу подібні речі. Тому тримайтеся. Далі буде цікавіше. Роблю анонс: поговоримо про дискримінацію, вегетаріанство та особливості малого бізнесу. Вам цікаво, яке відношення це все має до вікінгів? Хе-хе-хе

Варто почати з правил. Вся механіка побудована на тому, що у свій хід ти виставляєш міпла* на поле та виконуєш певну дію. Потім забираєш іншого міпла з поля, і виконуєш ще одну дію, якщо ти в поселенні. Або не виконуєш, якщо пішов у набіг. Там новий міпл йде в якості нагороди. Виставив міпла, забрав міпла. Всьо. Нічо складного.

В поселеннях є декілька різних локацій. Якщо ставиш міпла на млин (або забираєш звідти міпла), можеш взяти їжу для набігу. Таким же чином у зброярні можна прокачати рівень зброї, у казармах найняти команду ну і так далі. О, до речі, про ту команду. Це карти з чоловічками, яких можна викласти з руки на стіл за певну вартість. У них є цікаві властивості, і раджу вам завжди про це пам’ятати. Майже всі дії потрібно робити саме з огляду на те, хто зараз у команді, і які додаткові бонуси можна отримати від тієї чи іншої дії.

Команда дракара вже зібрана, а деякі поселення пограбовані.

Але щось я відволікся. Ще на етапі розповіді правил почалися приколи. Зауважу, що у грі Вікінги північного моря є три типи міплів, що відрізняються за кольором. На початку гри доступні лиш чорні. За набіг у гавані можна отримати сірого міпла. Коли гравці доростуть до набігів на велику землю, зможуть отримати й білих міплів.

Річ у тім, що у поселенні бонуси від будівель залежать від кольору міпла, який туди ставлять. Наприклад у млині чорний міпл отримує лиш один жетон провізії, сірий – два, а білий на вибір – два жетони провізії, чи одне золото. Звісно ж, одразу після озвучення цього нюансу прозвучала фраза: «Це якийсь расизм». Проте дискримінація міплів за ознакою кольорового покриття на цьому не закінчується. Вікінги африканського походження не мають доступу на половину локацій. В реаліях сучасного світу ця тенденція дуже бентежить… І звісно ж, квіточкою на торті стереотипів стало те, що чорні міпли отримують більше монет у срібній майстерні (чому не монетний двір?). Мабуть це пов’язано із тим, що чорних міплів безпідставно вважають більш схильними до криміналу.

Але що ж треба робити для перемоги? На початку ви можете лиш бродити по поселенню та накопичувати ресурси. Щоб почати грабувати каравани вам треба найняти команду за монети (чорні міпли таки можуть бути корисними) та назбирати достатню кількість хавки для подорожі. А далі рабів на галеру і вйо крушити всіх. На справді ні. Чорним міплам доступні лише локації у гавані. Ставиш туди міпла, заробляєш бал, забираєш здобич разом із сірим міплом.

Серед здобичі може бути худоба, золото, залізо та валькірії у різних комбінаціях. Перед початком партії здобич витягають з мішечка рандомно. Це прикольно. Додає варіацій, адже залежно від здобичі варто приймати рішення, чи взагалі варто пхатися у той похід. Зі здобиччю стає цікавіше. Залізо йде на удосконалення зброї, худобу можна обміняти на їжу. Тут до речі цікавий момент. Оскільки я грав з двома травоїдними, виявилося, шо худобу віддають фермеру, а в замін отримують бульбочку та помідорчики. Це у тому домі, куди можуть потрапити лиш білі люди. Добре, сірі теж можуть зробити такий обмін. Звісно ж, усі ми розуміємо, що худобу міняють на тушонку, ковбасу та вакуумні пакети з яловичиною.

Валькірії – дуже крута штука. Кожна валькірія відправляється у вальгалу з одним з твоїх воїнів. Така смерть вікінга вважається дуже почесною і приносить купу переможних балів. Тобто за кожен жетончик валькірії варто скинути одну карту найманця з команди. Чому це круто? По перше – переможні бали. Реально багато, якщо встигнеш назбирати 6-7 валькірій. По друге – це єдина можливість змінити команду. А періодично такий фокус треба крутити, бо властивості пациків можуть бути дуже корисними на старті і абсолютно безглуздими вже в середині партії.

А ось так виглядають персонажі, яких треба буде набирати в команду.

О, до речі про властивості. Там є перси, котрі дозволяють обміняти худобу на залізо чи золото. Тут мені теж задали цікаве питання: Михайлику, а що ти зробив з тією коровою, шо на виході отримав золото? Довелось розказувати про бізнес-план ФОП «Роги й копита» та алхімічну формулу філософської цеглини. Здається мені не повірили.

Загалом картина така. Накопичуєш ресурси і йдеш у набіги. Отримуєш бали та здобич. За здобич прокачуєш зброю та команду, знову накопичуєш ресурси і йдеш у більш складні набіги, щоб отримати більше балів, та нову здобич щоб ще краще прокачатися та піти у ще складніші набіги, де отримаєш ще більше балів.

Але! Якщо ви хочете створити ідеальний алгоритм отримання ресурсів та перетворення їх в переможні бали, то Вікінги північного моря не про це. Доступні дії та навіть порядок їх виконання сильно залежать від того, що робили «папєреднікі». Хочеш отримати монети, а потім найняти вікінга в команду? Ніц не вийде, бо хтось вже втулив міпла в ту срібну майстерню і ти просто не можеш спочатку поповнити свою казну. А на найманця грошей не стає. Отже займатися оптимізацією дій доведеться буквально на льоту. І як на мене, це круто, бо змушує весь час адаптуватися, а не діяти за продуманою на пів гри наперед схемою.

У грі є ще один спосіб отримати переможні бали. Жертвоприношення. Є спеціальні тайли з ціною, та кількістю балів, які вони приносять. Заходиш собі у будинок для білих людей, платиш відповідну ціну і забираєш тайл. На його місце одразу викладають новий. Дуже крута штука, бо її зовсім не видно. Усю гру я плентався десь далеко позаду, а під час фінального підрахунку завдяки тим жертвам лиш на один бал відстав від лідера, перегнавши найближчого переслідувача на добрий десяток сходинок. Усі дуже здивувалися. Це тому, що я не шкодував своїх корів та золота і робив файні підношення всемогутньому Одіну. Правда потім у правилах я вичитав, шо то подарунки вождю… Але я робив жертвоприношення Одіну. І вам раджу чинити так само.

Мої враження. Вікінги північного моря це сухий міплплейсмент**. Перемагає той, хто обирає більш оптимальні дії у конкретний момент часу. Правила прості і розказуються за дві хвилини. Особисто мені нагадало дуже спрощену Терра Містику***. Треба одночасно слідкувати двома частинами поля та своєю командою. Це не так вже й просто і завжди можна щось проґавити. Щодо атмосфери вікінгівського буття? Ну яка атмосфера може бути в євроґеймі****? Антураж. Якщо вам подобаються не дуже складні євро, в яких до паралічу аналізу не доходить – то «Вікінги» вам точно зайдуть.

Спеціально для вас Михайло Клейменов дивувався тому факту, що валькірії у скандинавській міфології – нижчі жіночі божества. А у грі жетони валькірій теж чорного кольору. Соупадєніє?

Також пропонуємо подивитися розпакування гри Вікінги Північного Моря від каналу Карти на стіл

*міпл – це фігура, яку розташовують на ігровому полі чи планшеті. Зазвичай міпл символізує робітника, а його розташування у певній частині ігрового поля позначає, що відбувається певна дія. Наприклад міпл на полі приносить гравцеві врожай, міпл у кар’єрі приносить гравцеві каміння, тощо.

**міплплейсмент (розташування робітників) – жанр настільних ігор, в яких основною метою гравців є вибір оптимальної дії серед множини доступних. Вибір зазвичай відмічається відправленням робітника у певну локацію (розташуванням міпла)

***Одна з найкращих настільних ігор у світі. В двох словах не поясниш

****евроґейм – жанр настільних ігор. Неконфліктна економічна стратегія в якій усім кравцям потрібно виконувати одне й те ж завдання. Це може бути логістика, видобуток ресурсів чи будь-що інше. Переможцем стає той, хто виконає завдання краще за інших.
Особливістю цього жанру є те, що механіка гри майже не дає змоги навмисне шкодити опонентам. Зазвичай у евроґеймі перемагає учасник, що зуміє найефективніше використати усі доступні можливості.