Вже вкотре сідаю переписувати цей допис і вкотре сподіваюся, що цього разу я знайду правильні слова. Річ у тім, що МікроМакро це така гра, про яку складно щось розповісти. Бо коли розповідаєш, то слухачеві чи читачеві здається, що це якась дитяча забавка (так, тут місце для жарту, що настільні ігри для дітей). Це гра, яку треба показувати. Але показувати не можна, бо там суцільні спойлери. І виходить, що хочеться поділитися захватом від гри, але не знаєш, як це зробити.

Почну з того, що це не те, що всі ми зазвичай маємо на увазі, коли кажемо: настільна гра. Там немає ходів, фішечок, тайликів, кубиків, чи будь-чого іншого, що зазвичай є у настільних іграх. Там навіть мапа і карти використовуються зовсім не так, як у переважній більшості інших ігор. І там немає умов перемоги чи поразки, тобто ти в будь-якому випадку успішно завершиш розкриття злочину.

У грі є велетенська мапа міста, разом із населенням та різними подіями. Колись дуже давно я бавився, малюючи стікменів і вигадуючи історії. Родзинка гри була в тому, що малюнок був не статичний. Все починалося з якоїсь простої події, наприклад один стікмен передав мішок іншому стікменові, а потім усі наступні деталі показували те, що відбувалося далі, а не в той самий час. Тобто стікмен з мішком йшов до автомобіля, потім кудись їхав, і так далі, і так далі, і так далі.

В МікроМакро ця забавка виведена на неймовірно високий рівень. Ти можеш знайти якогось чоловічка і відслідкувати всі його дії протягом доволі довгого часу. Ти можеш побачити, з ким він спілкувався, в яких місцях був, де жив, де працював, чим цікавився. Все його життя, як відкрита книга. І найцікавіше - там безліч деталей, загадок, натяків і такого іншого. Я не знаю, як детальніше розповісти так, щоб не заспойлерити. Але скажу, що значення має все: і білборди, і громадський транспорт, і магазини, і одяг (вони там ще й перевдягаються) і, звісно ж, різноманітні зустрічі у кафешках, чи просто незначні події десь просто на пішохідному переході. 

Тому так, це ближче не до настільної гри, а до неймовірно крутого пазла, де ти складаєш не зображення, а перебіг подій. Ти вибудовуєш послідовність, знаходиш причини, губиш слід підозрюваного чи жертви, а потім знаходиш його на іншому кінці міста, використовуючи незначні деталі, і в тебе в голові вимальовується ціла історія. Це як прочитати хорошу книгу. Там ніби все описано, але завжди лишається простір для фантазії, і ти буквально проживаєш події разом з персонажами. Тільки в цій книзі немає жодного слова. Коли ти бачиш, що персонажі розмовляють, ти не знаєш точного змісту діалогу, але ти здогадуєшся, про що йде мова. Коли персонаж щось робить, ти по шматочках збираєш усе, що відбувалося перед цим, і розумієш, чому він робить саме це, ти буквально влазиш йому в голову. Я не знаю, як авторам вдалося вкласти в прості “дитячі” малюнки стільки емоцій: образу, заздрість, ревнощі, злість. Але це все є. І так, це все негативні емоції, але ж і гра про злочини.

До речі, я досі не розповів, що ж треба робити у МікроМакро. Як я вже казав, у нас є мапа міста, де зображено безліч історій та безліч жителів. Це доволі жорстоке місто, де відбувається багато злочинів. Завдання гравців - розкрити ці злочини, знайти зловмисників та зрозуміти їхні мотиви. У коробці є 16 справ. Ви берете першу карту, де є описання злочину. Це може бути крадіжка, тоді написано, де жертва помітила, що її пограбували. Вбивство зазвичай починається зі знайденого тіла. А зниклих жителів варто шукати з місця, де їх востаннє бачили. 

Далі є кілька варіантів, описаних в правилах. У справі завжди є декілька карт підказок. На одній стороні написано питання. Коли знаходиш відповідь на це питання, перевертаєш карту і дивишся, чи все правильно. Потім береш наступну карту з наступним питанням. Так, почергово відповідаючи на питання, можна розкрити справу. 

Ми з дочкою пройшли таким чином тільки першу справу. Усі решта справ ми розкривали за іншими правилами (вони теж є в буклеті). Фактично ми просто читали початкові умови, а потім самостійно розкривали справу. І коли вже дійшли остаточного висновку просто звірялися з картами. І знаєте, що? Таким чином не тільки цікавіше, ми знаходили значно більше деталей, ніж якщо йшли б по запрограмованому картами шляху.

Так, ось це і вся гра. Просто розглядаєш велетенську мапу і шукаєш на ній дрібні деталі, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Звучить ніби не дуже (я попереджав), але це найзахопливіша гра з тих, що я грав за останній час. 

І щоб було зрозуміліше, ось обкладинка коробки. Тут відбувся злочин. На березі річки серед дерев знайшли тіло. Спробуйте прослідкувати всю картину. Хто жертва, хто вбивця, який мотив, куди відправлятися на пошуки зловмисника? 

На картинку можна клацнути, щоб збільшити.

Хочу зауважити, що порівняно зі справами з коробки, це дуже проста справа з мінімумом деталей та простим, як метр бульби, сюжетом. Але вже й тут ми можемо домалювати деталі в своїй уяві. Вбивство сплановано. Вбивця можливо й не знав жертву особисто, але точно розумів на кого і навіщо полює.

Справи в коробці значно цікавіші і заплутаніші. Там набагато більше деталей, серйозніші мотиви (крім першої справи, звісно), та більш живі історії. Але навіть справа з обкладинки вже дає уявлення, що на нас чекає всередині.

Замість висновків скажу, що наразі для мене, це найкраща гра, в яку я грав останнім часом. І коли буде голосування за гру року, я вже знаю, кому віддам свій голос. Можливо МікроМакро й не переможе, бо у всіх смаки різні. Але особисто для мене це найкраща українська локалізація, що з’явилася цьогоріч, чи має з’явитися найближчим часом. А цього року українською вийшло дуже багато надзвичайно крутих настолок.

І звісно ж, я з нетерпінням чекаю доповнень і обов’язково придбаю кожну гру цієї серії.