Передмова: Я написав цей допис у 2016 році, ще до того, як з’явилася Теорія Гри, але коли вже прийшло розуміння, що треба шось робити, бо про настолки українською ніц ніхто не пише. 

Сам текст сповнений сексизму та об’єктивізації тож у деяких особливо чутливих осіб може викликати руйнацію меблів, призначених для сидіння, чи навіть викликати пожежі.

Тому приємного вам усім читання ;) щиро ваш провокатор та хамло Міша.

Жмакай, щоб підтримати

_______________

На днях провели партію в нову для мене гру. Називається «Relic Runners»…

Яка ж вона гарна!!! Ммм… Я просто в захваті. Храми, що складаються з трьох рівнів. Ви подивіться. Добренко гляньте, французи вміють робити красу. Воно дійсно виглядає, як ті ацтекські піраміди.

Ну а самі реліквії, це взагалі щось надзвичайне. Починаєш шукати можливість вхопити собі того хришталевого черепа, бо дуже подобається. А коли гра закінчилася, думаєш: а може не віддавать? Поставлю собі на ноутбука, нехай стоїть, бо дуже красивий і всі заздрить будуть. Але домовитись не вдалося, тому цяцьку в мене відібрали і повернули у коробку…

Так, шось я відволікаюсь. Ще мені ДУУУЖЕ сподобалися картинки персонажів. Взагалі-то аркуші двосторонні. Як говорили в одному відомому кінофільмі: позначені літерами «Ме» і «Жо». Але сторони ігрових планшетів з чоловіками у нашій компанії не були популярними. Зовсім. Дивіться чому:

Кажу чесно, в мене зіграли стереотипи. Ну це ж еталонні образи героїнь німецького документального кінематографа. Хоча на картинках нічого такого. Французи дійсно вміють робити красу.

Але доста про зовнішній вигляд. Гра ж не тільки з фішечок та малюночків складається. «Relic Runners» це якесь дивовижне поєднання «Ticket to Ride» і фільмів про Індіану Джонса та Лару Крофт. За сюжетом тут потрібно досліджувати руїни храмів та вишукувати старовинні реліквії. Прокладати собі маршрути та запасатися консервами. На практиці виявилося, що гра про перегони та логістику. Хто швидший та кмітливіший, той і переміг.

Я, як видатний стратег, чи не найкращий полководець часів Бога-Імператора та адмірал флоту імені його величності Палпатіна, продумав усе наперед. Мої маршрути пролягали уздовж рік та інших значущих для мандрівника місць. За хід я збирав купу бонусів, майже не заходив до табору за припасами. І через це зверхньо дивився на товаришів, котрі бігали за консервами через хід.

Коли прийшов час забирати реліквії, я розрахував собі маршрут, щоб кожного ходу отримувати статуетку. Провів підготовку, вийшов на стартову позицію і… пройшовся по пустих місцях. Пролетів, як фанера над Парижем. Мій план був на стільки продуманий, що розвалився під власною вагою. І поки я займався приготуваннями, мої товариші-археологи робили діло, досліджували та змагалися.

Тож стратегія стратегією, а зайняте мною перше місце з кінця доводить, що перегони ніхто не відміняв. Мої враження? Хочу ще. Але тепер, замість червоного планшета і дівчини з великими «очима», візьму собі чорні жетончики та шанувальницю обтягуючого латексного вбрання.