Недавно мені випала нагода зіграти в настолочку під назвою «Star Wars: Epic Duels». Це гра 2002 року випуску, що ніколи не хапала зірок з неба, не здобувала нагород та й взагалі виглядає, як спроба вижати ще трошки грошенят з фанатів. Таке було моє перше враження, коли мені запропонували “завтра зіграти”, а я поліз гуглити, що воно таке. Ну але це ж Зоряні Війни, в будь-якому випадку я мусив спробувати.

Коли гру розпакували, я, чесно кажучи, взагалі впав духом. Мініатюрки десь на рівні китайських кіндерів. Реально кіндери навіть у 90их були кращими. А оці китайські, по 10 гривень, де персонажі в принципі вгадуються, але явно дуже халтурні, оце воно. Отакі самі міньки в грі. Можна було б списати на початок нульових, але… Але менше з тим.

Правила в цій грі максимально прості і максимально нелогічні. Уявіть собі, ви стоїте в чистому полі. Наприклад на арені Джеонозиса. У вас є бластер. Нічого не перекриває вам огляд. АЛЕ! Поле робзите на квадрати, і стріляти ви можете лиш по прямій. Тобто по горизонталі, вертикалі, або діагоналі. Якщо супротивник не знаходиться на жодній з цих ліній, ви не можете в нього поцілити. 

А ось іще прикол. Наприклад ви стоїте на платформі планети Каміно. Це платформа неправильної форми посеред води. Тобто пройти прямо ви не можете, бо там прірва, але по ідеї ви бачите все навкруги і, здавалося б, бластерні постріли мали б без проблем пролітати незначну відстань над водою. Але ніт! Для гри там стіна. 

З іншого боку в тронному залі, де є багато рівнів, купа сходів і таке інше, що мало б робити пересування дуже складним, все норм. Тобто ви цілком можете стрибати поверхами і навіть не запихатися, незалежно від того, є у вас джамппак, чи немає. Просто байдуже, що там намальовано, головне, як розподілені клітинки.
Насправді тут я вже остаточно зневірився і почав думати, що мабуть дарма погодився на гру.

Що ж це за гра? У вас є команда з двох або трьох персонажів. Один головний і один або два помічники. До команди видається маленький планшетик з лічильником життів для кожного персонажа, а також колода карт. Завдання: лишитися останнім живим. 

Як відбувається хід? Ви кидаєте кубика, який вказує на скільки квадратиків ви можете порухатися. Одні грані дозволяють пересувати тільки одного персонажа, інші - всіх. Потім ви можете зробити дві дії на вибір: атакувати, взяти карту або полікуватися. Дії можна повторювати. Атака виглядає наступним чином: ви оголошуєте ким і кого атакуватимете і викладаєте в закриту карту з руки. Опонент може захиститися, також виклавши карту з руки. Потім ви відкриваєте карту атаки і просто порівнюєте числа. Якщо атака вища за захист, то надлишок проходить по персонажу. Якщо ж ні, ну тоді атака провалилася. Деякі персонажі вміють стріляти, інші луплять в рукопашну (тобто треба стояти в сусідній клітинці).

Що там взагалі є на картах? Частина карт мають зображення персонажів і два числа: одне показує атаку, інше - захист. Отже, якщо у вас в команді Йода зі штурмовиками, а на руці тільки карти штурмовиків, то Йодою ані атакувати ані захищатися ви не можете. Є ще спеціальні карти. Там написано, коли і як їх можна зіграти. 

Так, ви правильно зрозуміли - це дикий рандом рівня Тако Кіт чи Уно. Мабуть навіть Володар Токіо має більший контроль рандому, ніж тут. І саме тому це одна з найвеселіших ігор, які я коли-небудь грав. Бо це як раз гра, що стоїть в одному ряду з Тако Кіт.

Тут дуже багато ситуаційного гумору і в хорошій компанії ви нарегочетеся досхочу. Звісно, як і з будь-яким ситуаційним гумором, переказ буде геть не такий смішний, як в  (а може й зовсім не смішний). Але я все ж спробую.

Ми грали втрьох. Я, ще один Міша і Ернест. В одній з партій я грав за Бобу Фета в компанії Ґрідо. На мапі поруч зі мною опинився Ернестовий імператор Палпатін з двома гвардійцями. Хочу зауважити, що гвардійці мають доволі багато життів. Я не порівнював з усіма, але вони точно жирніші за клонів і дроїдів. Підходжу я на лінію пострілу і граю карту «Термальний детонатор». Як можна очікувати з назви, карта наносить пошкодження не тільки атакованому персонажеві, а й усім навколо. Міша сказав, що я красавчик, а Ернест відповів, що це була болюча атака. Але в мене лишалася друга дія і я зіграв ще один «Термальний детонатор». Отут вже почався вир емоцій, бо гвардійців я зніс. Ще до початку першого ходу Ернеста. Звісно вже далі почалися підколи штибу “здавайся імператор” і розбрідання персонажів Міші у різні кутки карти бо “може в тебе там повна рука тих гранат”.

В іншій партії я грав подружньою парою: Енакіном і Падме проти Йоди і двох клонів під контролем Міші, а також Дуку і двох дроїдів під контролем Ернеста. Тут треба розповісти трошки більше. Йода своїми спешелами просто не давав мені атакувати і змушував стрибати по всій карті туди, куди він скаже. Варто ще зауважити, що атаки Енакіна були з цифрами 4 та 5. Це були найбільші числа, які всі ми бачили за попередні партії. Запам’ятайте: атака 5 - це багато. Це важлива інформація. Самі партії проходили з постійними торгами та спробою опонентів атакувати когось іншого, бо це “вигідніше”, ніж атакувати мене. А це вже само по собі доволі ржачно. Але я відволікся. Атакую я, значить, Йоду, звісно під моральним тиском: в тебе нічого не вийде, краще вдар по Дуку, ляляля. Кладу я атаку 5 і отримую захист 15. Посміялися з цього. Дійсно, нічого не вийшло. Через деякий час Падме стріляє в Дуку. Граф має ще половину життів, тобто 9, і не захищається. Ну бо що там та Падме може зробити. Я відкриваю карту з атакою 9! Дуку всьо. Ернест зблід. Міша почав реготати зі словами: я думав вони Йоді захит 15 просто по приколу написали, і там таких цифр в принципі не буває. Виявилося, Вейдер і на 20 вдарити може. Мало який персонаж навіть з захистом може пережити таку атаку. 

Висновок. Це неймовірно смішна (у відповідній компанії) гра. Абсолютно рандомна. Уно з мініатюрами. Володар Токіо без Токіо. Прості, навіть примітивні правила забезпечують відпочинок і максимум фану. Такий собі філер на 15 хвилин між серйозними іграми. Ну а якщо ви любите постібати один одного і у вас не палає від абсолютної несправедливості усього, що відбувається в грі, то Star Wars: Epic Duels просто топчик. Чудова настолка без претензій. Мені вона надзвичайно сподобалася. Шкода що її давно не випускають, а тому вона зараз коштує, як крило від літака.

P. S. Дякую Ернесту та Міші за неймовірні враження та дуже веселі партії.